Промислова безпека як система стійкою безаварійної експлуатації підприємств - складний конгломерат, утворений суспільно-економічними відносинами, державним правом, рівнем матеріального достатку, науково-технічного розвитку суспільства та ін.
Насправді це велика сфера виробничого взаємодії та особистісних контактів людей, що беруть участь у виробничому процесі. Злагодженість, гармонія і узгодженість дій цього колективу багато в чому залежить від рівня технічної підготовки, культури поведінки і вкрай крихкого і непередбачуваного фактора: психологічної обстановки.
Головне у всій цій системі - людина, тобто суб'єктивна складова продуктивних сил суспільства. І як би не вдосконалювали засоби виробництва, необхідно дотримуватися балансу в системі «людина - машина – середовище». Глобалізація світової економіки та зміна економічної формації держави забезпечує прискорення руху капіталу, товарів, робочої сили, розширює інформаційний простір і підсилює роль міжнародних організацій (ООН, Європейський Союз), але і зміцнює позиції на міжнародному ринку транснаціональних компаній. В Україні з її транзитивною економікою глобалізація призвела до зменшення конкурентних можливостей на світовому ринку, високим темпам трудової імміграції робочої сили в Росію і європейські країни, зростанню віку кваліфікаційної робочої сили особливо в гірничодобувних галузях промисловості. Болонська угода про вищу освіту привело до девальвації корпусу гірських інженерів.
Згадаймо пов'язані з такими обставинами події у вугільній промисловості Західної Європи, де в схожих з Донбасом гірничо-геологічних умовах із-за високої собівартості вугілля та високих соціальних і економічних запитів шахтарів виникли проблеми з робочою силою. Зрослий рівень і досягнута комфортність життя європейців у свій час вимагала залучення до непрестижної та важкої роботи зовнішніх джерел трудових ресурсів для роботи у вугільних шахтах. Ними стали як власні громадяни, не настільки вимогливі до оплати комфортності, так й іммігранти з Туреччини, Балканських і північноафриканських країн.
Однак, ассимилировавшись, самі іммігранти і їх діти згодом роботі шахтаря обрали інші професії з більш комфортними та безпечними умовами праці. В результаті сьогодні західноєвропейські країни, розташовуючи високоінтелектуальними технологіями і значним банківським капіталом, не напружуючись експортують сотні мільйонів тонн вугілля з Австралії, Африки та Латинської Америки. Крім того (і це не секрет!), низький рівень травматизму та аварійності в розвинених вугледобувних країнах - це не тільки результат менталітету і дисципліни гірників (хоча і це важливо), але і висока ціна життя і здоров'я, за які підприємець змушений платити у вигляді страхових внесків, виплат і витрат на ліквідацію наслідків аварій та катастроф.
Виникають питання:
Останнім часом усі ми, заклопотані завершенням приватизації державних шахт і поискоминвесторов, як-то послабили увагу до загальногалузевим проблем вугільного сектору енергетики. І зовсім дарма!
Ринкова економіка і приватизація всіх шахт у своїй основі орієнтовані на рентабельність і на власні інновації. А забезпечувати ці умови можна єдиним путемй: зниженням собівартості вугілля, якої при існуючих технічних засобах можливо досягти тільки зростанням валового видобутку. А це значить - збільшити швидкість просування лінії очисних вибоїв, темпів проведення підготовчих виробок і збільшення числа виїмкових дільниць. Якщо цього не зробити, ніяких позитивних зрушень в економіці не відбудеться. Тому приватизація - приватизацією, її необхідно форсувати.
Але при цьому слід забезпечити надійну безпечну роботу шахт, нормальну життєдіяльність шахтарів і їх професійну підготовку. Шлях до безпеки лежить через галузеву науку, в широкому сенсі цього слова. Ще збереглися можливості відродити та модернізувати її в рамках досягнень фундаментальної науки. Завтра доведеться начинатьвсе заново, але це буде у багато разів складніше у сучасному суспільстві, в умовах його зміненої менталітету і ставлення до професії шахтаря.
Цьому значною мірою сприяє серія катастроф і нещасних випадків у Донбасі. Що склалася на сьогоднішній день у вугільній промисловості обстановці передувало безліч накопичувалися майже тридцять років помилок. Їх ліквідувати неможливо. Втрачено час, втрачені більша частина капітальних коштів, шахтний фонд, розкриті промислові запаси вугілля, людські ресурси, науково-технічний потенціал і т. д. останнім часом шахти Донбасу накрила серія цунамі. Відразу хвилі катастроф накрили «Роднинскую», їм. М. Гіркого, «Суходольскую», їм. В. М. Бажанова, «Краснокутскую», їм. К. Маркса, «Північну», «Радянську», «№5 Ново-Волинську» та ін.
У чому їхні витоки? Де вихід з положення? У всіх випадках мають місце два головних чинника. Перший - людський, другий - економічний. Почнемо з головного.
Працюючи з людським фактором, має сенс:
1. Прискорити розробку та прийняття Закону України «Про безпеку». У ньому повинні бути чітко визначені права, обов'язки, юридична, економічна відповідальність, характер і форма взаємовідносин вугледобувних підприємств з державою як власником надр, гарантом конституційних прав громадян України за забезпечення роботодавцями, юридичними та посадовими особами в повній мірі вимог, правил безпеки та технічної експлуатації шахт, трудової та виробничої дисципліни під час ведення підземних робіт.
2. Внести зміни у законодавство про обов'язкове страхування осіб, зайнятих на роботах з підвищеною небезпекою, передбачивши персональні штрафні санкції до роботодавців за порушення вимог Закону України «Про безпеку», у разі каліцтва і смерті працівника.
3. Збиткові шахти, намічені для модернізації, тимчасово звільнити від внесків у пенсійний фонд додаткових платежів і направити вивільнені кошти на модернізацію виробництва та здійснення заходів з підвищення безпеки.
4. На всіх рівнях розробити та впровадити схеми управління виробничими ризиками.
Що стосується професійної підготовки необхідно:
Журнал «Промислова безпека» №11 2012р.